Маріямпіль - місто Марії

Воздвиження Чесного Хреста

Воздвиження Чесного Хреста

В селі Маріямпіль храм припадає на релігійне свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Святкують його 27 вересня.

Історія свята ось яка. Через триста років з часу розп’яття та воскресіння Христового, в Римі імператором став Костянтин Великий. В цей час розпочалася війна.

І так сталося, що напередодні найвирішальнішої битви, коли заходило сонце, Костянтин і всі його воїни побачили на небі хрест, а на ньому напис: „Ним переможеш”. Тієї ж ночі імператору наснився сон: приходить до нього Ісус із хрестом і заповідає на військових знаменах зробити хрести. „Тоді ти переможеш!” – прорік. Костянтин так зробив і, звичайно переміг. А на площі Рима наказав воздвигнути статую з хрестом у руці. Матір свою, Єлену, попросив поїхати в Єрусалим, щоб там розшукати хрест, на якому було розіп’ято Ісуса.

Довго ходила цариця Єлена, довго розпитувала. Нарешті знайшла дуже старого чоловіка, який їй показав це місце. Хрест був закопаний глибоко в землю, а над ним збудована велика споруда.

Цариця наказала копати там землю. Нарешті знайшли три хрести, адже з Ісусом було розіп’ято двох розбійників. Хрести були одинакові і важко було визначити, на якому саме був розіп’ятий Спаситель. Тоді по черзі стали класти хрести на покійника. Коли був покладений Хрест Господній – покійник ожив.

Цариця Єлена і всі священники сприйняли цей хрест за той, на якому був розіп’ятий Ісус, стали йому поклонятися, цілувати. Народу зібралося настільки багато, що всі не могли підійти до хреста. Тоді єпископ декілька разів воздвиг (підняв) хрест, а народ повторив: „Помилуй, Господи...Помилуй...”

В пам’ять про цю подію 27 вересня на середину церкви виносять прикрашений квітами хрест, усі поклоняються йому при співі: „Хресту Твоєму поклоняємось, Владико...”

Отож прийшла осінь, недалеко вже й дощі і холоди. Говорять, що „на Воздвиження земля движеться ближче до зими”. Відчує це природа і поступово завмирає. Доцвітають, прощаються з нами останні квіти осені, засинають на цілу зиму звірі, відлітають птахи у вирій. Першою за повір’ям у ту далеку дорогу вирушає зозуля. У неї ключі від вирію – теплої країни, де живуть птахи і змії холодної пори.