Маріямпіль - місто Марії

Відлуння європейської революції

Під час відомої „весни народів” в містечку також відбувалися заворушення. Ще у червні 1846р. уповноважений сусідньої з Маріямполем кремидівської громади Іван Канюка піднімав на бунт селян у передмісті Маріямполя Вовчкові, твердячи, що у Львові йому зачитували патент про скорочення в Галичині обсягу панщизняних робіт до одного дня на тиждень. Згодом між жителями містечка та його орендарем Антоном Стадніцьким з новою силою розгорівся конфлікт через використання пасовищ, що тривав уже 12 років. Маріямполяни стали самовільно випасати худобу на панських лугах. Умовляннями в окружному старостві бунт вдалося призупинити. Та вже через рік почалися нові заворушення, що проявилися у невиході селян на панщину, грабунках, непослусі, нападах на двір дідича. На цей раз представники влади діяли жорсткіше, пригрозивши маріямпільській громаді виселенням в інші округи. Коли ж і це не подіяло, у містечко прибули війська. Частину бунтівників заарештували, інших було побито й покарано примусовими роботами. Жителям Маріямполя й Вовчкова присудили покрити гравієм Ринкову площу та головну дорогу через містечко. Простежимо, що про ці події повідомляють історичні документи:

„Донесення
Окружного староства в м. Станіславі Крайовій президії
Про придушення виступів селян проти панщини та інших повинностей
(23 червня 1846р.)

Високошановна ц.-к. крайова президіє!

Незабаром після оголошення найвищого патенту від 13 квітня 1846р. серед підданих Станіславського округу, обдурених таємними писарями і неспокійними сутяжницькими громадськими уповноваженими, зміцнилася думка, що кожен підданий без винятку і незалежно від того виконує він піші чи тяглі дні, повинен відробляти тільки один день панщини на тиждень. Серед підданих поширилася навіть чутка про другий патент щодо цього, який начебто від них приховують, і це вилилося в справжню відмову від панщини, так що майже одночасно в громадах Пацикові і Загвізді, Вовчинці, Нижневі, Острині, Коропці, Звенигороді, Ошівцях, Долішньому Угринові, Хом'яківці і Пшеничниках необхідно було використати військову асистенцію для відновлення спокою і порядку.

Це сталося також у Кремидові, громада якого була підбурена уповноваженим Іваном Канюгою до відмови від заміни тяглого дня панщини двома пішими днями, які вона справно виконувала, принаймні, при теперішньому дідичеві цілий рік.

Про те, що непослух у цій громаді виходив тільки від уповноваженого Івана Канюги, до якого приєднався інший уповноважений Антон Канюга, підтвердить доданий тут протокол про каральні заходи, який також свідчить, що з боку інших членів громади непослух був зовсім несерйозним, тому що вся громада після покарання уповноважених десятьма ударами палиць беззаперечно погодилася виконувати вищезгадане.

Що ж стосується Івана Канюги, то він обвинувачується не тільки в цьому одному. За його вказівкою у квітні ц. р. кремидівський писар Кривак, який побив одного підданого, був зв'язаний багатьма селянами і на мотузці приведений до окружного староства, за що Канюгу одночасно окремо засуджується.

Перед керівництвом Івана Канюги, натовп підданих напав на дім дідича Агопсовича в Кремидові, так що той зі страху перед насильством мусив утікати. Донесення про це додається до протоколу з приводу покарання.

Нарешті, зволить побачити високошановна ц.-к. президія з протоколу, складеного у громаді Вовчкова, який подається одночасно з окремим донесенням № 760, Іван Канюга зміцнював дух непокори громади Вовчків, твердячи, що у Львові йому зачитували патент, за яким панщина в цілому краї зменшується до одного дня на тиждень. Цей неспокійний підбурювач був нарешті схоплений у Тростянці, в маєтку Усті, після того як він обдурив громаду, що привіз від високого крайового управління листа до окружного старости в Станіславі.

Щоб знешкодити цього небезпечного суб'єкта в даний момент, його аж до заспокоєння громад тримали під вартою, а згодом відпустили додому з серйозним попередженням на майбутнє відмовитися від усіх підбурювань і обманів. Складений про нього протокол додається. Одночасно з громадою Кремидова відмовилися від заміни тяглого дня двома пішими також громада Вовчків і передмістя Маріамполя, хоч перша була зобов'язана до цього внаслідок високого декрету надвірної канцелярії № 42615 від 16 січня 1846р., оголошеного високим губернським розпорядженням № 6968 від 10 лютого ц. р., а друга виконувала це з незапам'ятних часів. Громада містечка Устя зовсім відмовилася виконувати панщину, тому що вона претендує на право користування лісом. Нарешті, громада містечка Маріамполя і громада Межигір'я маєтку Устя самовільно випасали свою худобу на лугових ділянках, які були в користуванні двору, хоч справа громади Межигір'я у зв'язку з позовною заявою знаходиться на розгляді у високому крайовому управлінні, і їй було заборонено будь-яке втручання, а громада Маріамполя за складеною вже угодою не мала права на ці луки.

При такому становищі, при такому поширеному серед селян духові непокори та сваволі, який згідно з декретом високої крайової президії №2399 від 8 квітня 1846р. підлягає придушенню в зародку, не може бути й мови про попередні детальні розслідування, бо для цього, як видно з донесення тутешнього староства №564 від 16 травня ц. р., немає ні достатньої кількості службовців, ні часу. Можна й необхідно було підтримувати тільки останнє становище власності і робити це тим енергійніше і швидше, що тут слід було побоюватися небезпечного поширення цієї тенденції, яку потім довелося б зупиняти лише за допомогою надзвичайних заходів.

Друга, не менш важлива обставина, яка змусила окружне староство до цієї суворості ,- це те, що піддані майже всюди відмовляються від усякої роботи за плату, і якщо тільки виникне опір у виконанні звичайної панщини або в законній заміні одного тяглового дня двома пішими, то урожай, добрий вихід якого у зв'язку з становищем у західних округах нинішнього р. такий важливий, тут, де і без того земельне володіння й робоча сила перебувають у диспропорції, навряд чи може бути зібраний.

Зрештою, про те, що окружне староство нічого не залишає неперевіреним і вдається до покарання лише у крайніх випадках, свідчить та обставина, що під час заходів у Кремидові, Вовчкові, передмісті Маріамполя, в містечку Маріамполі й Межигір'ї, проведення яких було доручено окружному комісарові фон Нейгаузеру, покарання застосовувалось тільки у двох перших громадах, інші ж були приведені до порядку і спокою насамперед за допомогою особистого впливу і наполегливих умовлянь в самому окружному старостві. У громаді Устя проведення заходів ще триває.

Що ж до вказаного високим губернським розпорядженням № 32745 від 6 червня 1846р. розгляду скарги на утиски громади Кремидова, що досі перебувала у першій інстанції і була вирішена ухвалою домінії № 34 від 1 лютою 1846р., проти якої до окружного староства надійшла позовна заява громади № 6205 від 28 квітня ц. р., то у цій справі зараз проводиться розслідування.

Донесення про це представляється високошановній ц.-к. крайовій президії, тому що ця справа зв'язана із справою Вовчкова і подається одночасно за високим президіальним дорученням № 3975 від 15 червня 1846р.

Лоренц Станіслав, 3 червня 1846р.”

„Донесення
Окружного старосва в м. Станіславі Крайовій президії про придушення
військовою силою виступу селян у селах Вовчкові і Передмісті
(27 листопада 1847 р.)

Високошановна ц.-к. крайова президіє!

Згідно з донесенням окружного комісара Гена у громадах Вовчкові і Передмісті Маріямполя настільки відновилися спокій, порядок і необхідний послух, що більше зовсім не треба боятися рецидивів.

При цьому шанобливо підписаний дозволяє собі зробити щодо високого розпорядження №14111 від 19 ц. м. зауваження, що досягнути бажаного результату допомогли зовсім не самі тільки погрози виселенням в інші округи, але всі застосовані засоби покарання, разом узяті, і що в даному випадку, на жаль, не можна було обійтися без тілесного покарання.

Вже лід час першого повчання підданих з Вовчкова і Передмістя, яких доставили до окружного староства у значній кількості, шанобливо підписаний особисто звернув їх увагу на погані наслідки опору і при цьому зазначив, що коли хочуть, то можуть виселятися поза межі округу. Подібне відбулося при наступному припровадженні підданих, які чинили опір, до Станіслава. Це робили також щодо тих, які подали скарги окружному староству від імені громади.

Окружний комісар Ген повторив і повчання, і погрози у самому селі, в якому чинили опір, з таким же незадовільним результатом. Громади, незважаючи на найсуворіші попередження, військову асистенцію і штрафні роботи, які були загострені постом і частково накладанням кайданів і тривали вже довгий час, продовжували чинити опір і цим неминуче викликали дальше посилення засобів примусу, необхідність тілесного покарання.

Цей спосіб покарання був застосований у той момент, коли дух опору дуже небезпечно проявився у сусідніх громадах і кожна дальша затримка могла викликати найгірші наслідки.

Тому змушені були почати тілесне покарання, яке, між іншим, крім одного-єдиного випадку застосувалося тільки як підсилення штрафних робіт, а саме: до тих, хто чинив опір, протягом кожних 48 годин карали п'ятьма ударами і після цього, як вже зазначено, виводили на публічні роботи.

Через 5 днів у громади, які чинили опір, повернулося багато з тих підданих, що були заарештовані в Станіславі, яких, як уже повідомлено рапортом № 19616 від 11 листопада ц. р., повернули до послуху за допомогою фізичного покарання; це вплинуло на уми, які вже хиталися таким чином, що безпосередньо після цього послух повністю відновився.

Хай високошановна ц.-к. крайова президія зволить зробити висновок, що окружне староство цілком згідно з рішеннями високошановної ц.-к. крайової президії, а тілесне покарання застосувало лише будучи примушене обставинами.

Нарешті, треба зазначити, що одночасно громадам Вовчків і Передмістя присуджено покрити гравієм ринок у Маріамполі та битий шлях, який веде через ці місцевості, а двох підданих, які здається, найбільше заслуговували того, покарано 8-денним арештом, посиленим накладанням кайданів і примусовими роботами.

Мослер Станіслав, 27 листопада 1847р.”