Маріямпіль - місто Марії

Перетворення міста у релігійно-просвітницький центр за Яна Каєтана та Анни Яблоновських

Маріямпіль успадкував один із синів Станіслава Яблоновського - воєвода Руський, вчений і письменник Ян Станіслав (1669-1731). Через зайнятість державними і військовими справами він рідко бував у закладеному батьком місті й облишив ідею вибудувати місто-прототип Станиславова. Коли й приїжджав Я. Яблоновський в Маріямпіль, то в основному опікувався фортифікаційними і релігійними об'єктами. У 1703р. він приїхав у місто Марії і наказав відновити мури замку. Згодом за його вказівкою у місті споруджено дерев'яний парохіяльний костьол Святої Тройці і вміщено образ Богоматері Маріямпільської на його головному вівтарі. Костьол був обнесений муром і таким чином утворив ще один фортифікаційний редут на шляху до замку. У 1726р. Ян Станіслав домігся перенесення садиби римо-католицької парохії з Делієва до Маріямполя.

Герб міста Маріямполя 30-х років ХХ ст.

Близько 1703р. населений пункт вже мав герб, який використовувався на міській печатці. Він був „промовистим" і відображав назву поселення, пов'язану з Богоматір'ю. Первісно на гербі зображалася сцена оплакування Марією Ісуса, згодом - Богоматір з Дитям. Поле щита було синім, фігури золотими. Найвірогідніше, дещо згодом до герба додали зображення родинного знаку Яблоновських -Прус ІІІ у окремому щиті.

Син Яна Станіслава брацлавський воєвода Ян Каєтан Яблоновський (1699-1764), одідичивши місто, у 1731р. переїхав сюди на постійне проживання. Як і дідусь, він відзначався великою побожністю й жертовністю, але був безпомічним в господарських справах. Він зробив дуже багато для підняття духовності маріямпільців, але не зміг нічого вдіяти із процесом збідніння шляхти, яку оселив у місті ще його дідусь.

Ян Каєтан Яблоновський

У перші роки перебування у родовій осаді він наказав перебудувати деякі приміщення замку, однак так, щоб він не втрачав своєї обороноздатності. Багато зусиль і коштів Ян Каєтан спрямовував на утвердження релігійних організацій. Він виділив кошти для будівництва мурованого парохіяльного костьолу святої Трійці, у який було перенесено образ Богородиці. Не останню роль відіграв власник міста в тому, що образ почав проявляти свої чудотворні оздоровлюючі й очищаючі властивості. У 1737р. комісія, що складалася із вищих духовних осіб, офіційно зарахувала образ до сонму чудодійних. До містечка потягнувся численний потік паломників.

Чималий зиск від паломників мали городяни. Однак на цьому Ян Каєтан не зупинився. Перебуваючи у 1742р. в Польщі, він знайомиться із представниками ордену капуцинів і запрошує їх у місто. У Маріямполі власник містечка допоміг їм придбати земельну ділянку і через чотири роки спорудити на ній монастир і мурований костьол (1746р.), виділивши на зведення святині чимало коштів. Для костьолу колятор закупив красивий образ святого Віктора.

Костьол капуцинів

За задумом дідича капуцини мали перетворити населений пункт у духовно-освітній осередок краю. У 1753р. при монастирі закладено один із небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині - колегіум із класом філософії, а через 10 років в ньому відкрито клас риторики. З різних міст Польщі й України в монастир прибули викладачі й студенти. Заснований монахами колегіум користувався високим авторитетом серед місцевої знаті.

Не бажаючи поступатися своєму чоловікові першістю у справі благодійництва, Тереза Яблоновська із роду Вільгорських запросила в 1746р. у Маріямпіль сестер милосердя з Ордену хариток, виділивши їм із свого віна суму 60 тис. зл. Монахині опікувалися школою для осиротілих шляхтянок і шпиталем для убогих.

Тереза Яблоновська з Вільгорських

Дідича Маріямполя навколишня шляхта та й городяни вважали досить дивакуватим і занадто богобоязним. У 1762р. при парохіяльному костьолі він заснував притулок для трьох престарілих бідняків, а ще через кілька років на одній із площ містечка встановив скульптуру свого патрона - святого Каєтана. На майдані Каєтаник цей пам'ятник простояв близько 200 років.

Після смерті дружини - Терези з Вільгорських, Ян Каєтан Яблоновський пошлюбив у 1750р. молодшу за нього на 27 років красуню Анну з вельможного роду Сапег. Вони прожили у шлюбі 14 років. Але й із цією дружиною у власника Маріямполя не було дітей. Тому він після своєї кончини заповів родовий осередок Анні, а після її смерті - нащадкам рідних братів Станіслава Вінцента (№11) та Дмитра Іполита (№12). Помер Ян Каєтан у віці 65 років і був похований у крипті костьолу капуцинів у Маріямполі.

Після його смерті, ще досить молода друга дружина - Анна активно взялася за реорганізацію господарства. Однак „шпильки в колеса” їй вставляли племінники, які теж мали в місті частку свого майна. Контроль за збереженням маєтку здійснював задерикуватий Антон Барнаба Яблоновський (№13). Розмірений ритм життя князівської родини порушили й політичні події в світі.

З 1772р. галицькі землі ввійшли до складу Австрійської імперії. Упродовж тривалого часу Маріямпіль був центром австрійської адміністративно-територіальної одиниці - циркулу. У маріямпільському замку майже на 150 років осідає військовий гарнізон. В місті виростають нові будинки, збільшується кількість жителів. На 1785р. в Маріямполі вже проживало 1332 жителі і було 218 будинків. Це лише на 83 будинки менше, ніж у Галичі. Тоді ж згідно з цісарським указом про закриття малочисельних монастирів покинули Маріямпіль капуцини. Кляштор мали посісти сестри милосердя, однак губернські органи влади віддали його військовим під склад.

У 1786р. Анна Яблоновська домоглася від австрійських властей підтвердження привілеїв, наданих містечку ще за Яна ІІІ Собєського та інших королів у 1647-1696рр. Для активізації торгівлі вона запросила в Маріямпіль єврейських купців. Вони забудували Ринкову площу крамницями-помешканнями. В цілому єврейська громада творила окремий світ, в якому рабин був і духовним наставником, і війтом, і суддею.

За вказівкою Анни, на місці в'їзної вежі замку побудували палац. Мистецтвознавці вважають, що найдавніші фрески на стінах цієї монументальної споруди зроблені в останній третині XVIII ст. До того ж польський мандрівник Еварист Куропатницький у своїй „Географії Галичини”, виданій у 1786р. зазначав, що на час відвідин містечка палац вже був побудований. У 1781р. Анна Яблоновська згодилася відступити Маріямпіль і Єзупіль на користь Антона Барнаби і його стрия Дмитра, якщо вони заплатять їй 14 річних доходів наперед. Але пізніше княгиня передумала. Барнаба подав скаргу в шляхетський суд і у 1798р. виграв процес. Суд вирішив передати Єзупіль у власність позивача, а Маріямпіль та інші села - у власність нащадків Дмитра Іполита. Однак суд перервав давню суперечку в справах маєтностей надто пізно. Через кілька місяців після суду помер Барнаба, трохи згодам померла й Анна.

Так закінчився відносно спокійний будівничий етап в історії Маріямполя. Йому на зміну приходив період соціальних катаклізмів та нестабільності.