Маріямпіль - місто Марії

Матеріалізований дух минулого: пам'ятки архітектури й історії

Кожна епоха в історії Маріямполя залишала після себе мовчазних свідків, що притаманною для них мовою розповідають про події, викреслені з людської пам'яті. Вони служили своєрідними символами цілих поколінь жителів колишнього містечка, були їхньою гордістю й об'єктом поклоніння. Пожежі, повені, буревії нанесли історико-культурній спадщині великої шкоди, але чимало з них таки дійшли до нашого часу. Вони й дозволяють реконструювати давнє історико-архітектурне обличчя населеного пункту і частково уявити, в якому середовищі жили маріямполяни.

В цьому розділі ми спробували відчитати відомості, які несе матеріалізований дух минулого і зробити його зрозумілим для сучасника (опис пам’яток поданий в хронологічному порядку).

Руїни замку й палацу (пам'ятка архітектури та історії)

На високому пагорбі над Дністром в урочищі Цегельня знаходяться руїни замку і палацу, що є унікальною монументальною пам'яткою на Прикарпатті. Твердиню побудував у 1691 р. польський магнат Станіслав Яблоновський на місці давньоруського укріпленого селища Чортополь. Його син та внук частково відреставрували і перебудовували її. Замок займав територію 200 на 150 метрів. Ввійти чи в'їхати в цю фортифікаційну споруду можна було через дві в'їзні брами. Мав замок три чи чотири вежі-бастіони. Детальніше кількість веж встановити не вдається, так як майже повністю південна стіна твердині осунулася по схилу до Дністра. На території, обнесеній мурованими з цегли на бутовому фундаменті стінами, розташовувалися садиба власників міста, господарські та складські приміщення, а також казарми для проживання гарнізону. Знаходилася тут і легендарна маріямпільська криниця, викопана ніби-то ще полоненими татарами.

На даний час збереглися обидві в'їзні вежі й фрагменти східної оборонної стіни з в'їзною аркою й частиною оборонного рова. Висота стін - 2-3 м, довжина — 50-60 м. Також частково збереглися і північні оборонні мури із залишками палацових підвальних приміщень, що мають склепінчасті перекриття.
У 1817-1819 рр. з розпорядження цісаря замок частково розібрали. Із будівельного матеріалу власники містечка спорудили величний палац, який, однак не втратив повністю фортифікаційних ознак.
До східної оборонної стіни замку примикає старий парк із липовою алеєю. З північно-східного боку, навпроти однієї з кутових сторожових веж розкинулася територія монастиря ордену капуцинів. На території замку поблизу корпусу лікарні зберігся прадавній дуб, який на висоті 1 метра має діаметр 6,9 м.

Костьол і монастир ордену капуцинів (пам'ятка архітектури та історії)

Знаходиться на одній з бічних вулиць колишньої Ринкової площі. Монастир заложив у 1742 р. дідич містечка Каєтан Яблоновський. У 1757 р. на місці первісних дерев'яних споруд зведено мурований кляштор і костьол у стилі бароко. У порожніх монастирських приміщеннях в середині XVIII ст. було відкрито колегіум з відділами філософії й риторики. Вірогідно, що в криптах костьолу був похований син засновника міста і його власник Ян Каєтан Яблоновський та інші члени родини Яблоновських. Діяв монастир 1784 р., коли був закритий за наказом австрійського цісаря Йосифа II. Кляштор передано ордену сестер хариток, а костьол австрійська влада продала греко-католицькій громаді села. Монахині утримували „сиротинець" і притулок для старців із шпиталем.

Після війни в ньому розміщувався дитячий будинок для сиріт, згодом трудово-лікувальний заклад закритого типу, а зараз - виправний заклад МВС. Впродовж останніх десятиріч тут зроблено багато добудов і перебудов, що завдало чимало шкоди архітектурі обителі. В багатьох місцях обвалилися підземні ходи, що сполучали монастир із замком.

Монастирський комплекс добре зберігся до нашого часу. Його центральною будівлею був високий костьол, до фронтальної стіни якого з обох боків примикають споруди кляштору, утворюючи в плані прямокутник. Окрім двох наріжних пілястр і півциркульного отвору в тимпані фронтону, архітектурного декору не мав. Будинки кляштору, окрім тяги між другим і третім поверхами також не мали декору. Півциркульні віконні отвори-бійниці розташовувалися асиметрично. По периметру подвір'я монастиря обнесене високою мурованою стіною.

Маріямпільське кладовище (пам'ятка історії)

Знаходиться на північній окраїні села, обабіч дороги до Галича, Займає територію 200 на 150 метрів. Поділене головною алеєю на дві частини - північну й південну. Найдавніші поховання зосереджені в північній частині. Датуються вони XVIII ст. Майже в центрі цвинтаря, зліва від головної алеї у 1895 р. встановлено пам'ятник на честь освячення нової ділянки кладовища. Він являє собою декорований латинський хрест із пісковика на двоступінчастому постаменті.

Більшість написів на пам'ятниках зроблено українською мовою. Збереглося лише біля 30 епітафій польською мовою. Три з них належать отцям місіонерам (лазаристам), що працювали у закладі сестер-хариток - Зигмунту Сковронеку (1875-1918), Яну Чудзіку (1900-1923) і невідомому (табличка відсутня). Поховання сестер милосердя не означені. Свого часу їх хоронили поряд із священиками, встановлюючи дерев'яні хрести, які не збереглися.

Могила австрійського офіцера-ветерана Шіндлера. Знаходиться у східній частині кладовища, справа від центральної алеї. В могилі покояться останки австрійського офіцера-ветерана Шіндлера (1737-1818). Пам'ятник являє собою круглу колону на квадратному постаменті, із якої ніби виростає скульптурне зображення скорботної жінки. Напис, викарбуваний на колоні, має численні помилки:

„Д. О. М.
Hirr Rucht da
K.K: Milli: vor
Pfleks Oficir Kar
vvon: Shcindler
Gobom. An. 1737.
Gestorben An. 1818.”

 



Могила греко-католицького священика Василя Мотюка і його дружини Елени. В центральній частині кладовища поховано одного із найдіяльніших парохів Маріямполя культурно-громадського діяча В. Мотюка. Покійного захоронено у прямокутному в плані гробівці із встановленим на ньому вертикально латинським хрестом на квадратній базі. На дверцятах гробівця напис:

 „Елена Мотюкова
1859-1929
Отець Василій Мотюк
парох Маріямполя
декан Устецький
1853-1935
Вдячні парохіяни”.

 



Могила римо-католицького священика Марціна Босака. Знаходиться в центральній частині кладовища. У прямокутному в плані гробівці поховано ксьондза і громадського діяча М. Босака. На дверцятах гробівця викарбувано:

 „Ks. Marcin Bosak
1889-1941
sw. kap. 1914
Probozcz parafii rzym. kat. w Mariampolu
Niech spoczywa w pokoju”.

 

Костьол святої Трійці (пам'ятка архітектури)

Зараз неіснуючий. Знаходився справа від школи. Свого часу був головною архітектурною прикрасою містечка. Побудований у 1825 р. у стилі скромного необароко. У 1905 р. добудовано вежу й притвор, реставровано інтер'єр споруди. Вражали своєю вишуканістю фрески „Оборона Ченстохова у 1655 р.” (на склепіннях), „Напад татарів на Маріямпіль” (на лівій стіні), „Урочиста процесія євхаристична” (на правій стіні) та інші. У святині до 1945 р. зберігався образ „Переможної Матері Божої Маріямпільської”. У І938 р. костьол горів, а в роки Другої світової війни - зазнав сильних пошкоджень і майже два десятиліття простояв у руїні. Він був хрещатою в плані спорудою, з однією видовженою півкруглою апсидою. Розібрали його разом із парафіяльним домом близько 1960 р. Зараз ця територія не забудована і є частиною шкільного спортивного майданчика.

На шкарпі, де колись стояла святиня, б'є джерело, вода з якого стікає в Дністер. За переконаннями старожилів, вона витікає з-під освяченого місця і є цілющою.

Символічна могила Борцям за волю України (пам'ятка історії)

Знаходиться на Ринковій площі в центрі села. Являє собою одернований земельний насип пірамідальної форми, увінчаний латинським хрестом. До освячення могили у 1991 р. вчителька М. Гринів присвятила вірш:

І в нашому селі звелась могила!
В барвінок вплетена червоная калина...
Мовчати нині нам уже несила -
До волі знову рветься рідна Україна.

Синів найкращих наших покосили,
Карали волелюбних без вини і ліку,
Щоб ми покору у серцях носили,
Аби рабами ми були завжди, довіку.

Прости нам, Боже, за оті могили,
За те, що єдності не вміли шанувати.
Прости нам, Всемогутній, дай нам сили,
Щоб у неволі нації не погибати.

І ось живучий корінь України
Проріс – з'явились в нього пагони зелені,
І цвіт блакитно-жовтий зріс з руїни,
І дух нескорений Вкраїни-нені!

Пам'ятний хрест на честь скасування панщини (пам'ятка історії)

Знаходиться на околиці села при дорозі на Зелене Устя. Під тиском селянських антикріпосницьких виступів 22 квітня 1848 р. австрійський уряд на 5 місяців раніше, ніж в інших провінціях держави проголосив циркуляр, у якому говорилося, що з 3 травня (за новим стилем 15 травня) на Галичині всі „панщизняні роботи і підданські данини скасовуються за рахунок держави”.
Указ цісаря мав половинчастий характер, але в житті селянства це була подія, на яку очікували кілька століть. Селяни стали юридично вільними, незалежними від панських примх і настроїв. День скасування панщини став всенародним святом. Щороку в цей день люди збиралися громадою край села і проводили похорони панщини. У яму клали пляшки горілки, сільськогосподарський інструмент. На такій символічній могилі встановлювали „Хрест Свободи”. І. Франко у одній із статей писав, що панщина тільки в'їлася в душу народу, що після її скасування „хлопи ставили хрест і під ним закопували панщину у виді фляшки з горівкою.” В ювілейні роки урочиста процесія зі священиками, хоругвами, церковним співом обходила такі хрести, заквітчувала вінками з жита, пшениці, квітів. Під час церемонії освячення виголошувалися проповіді, читалися вірші. Навколо хреста, як правило, садили 4 липи, що мало означати „липову свободу”, надану цісарем для селянства. Більшість хрестів встановлено до ювілеїв скасування панщини. Як правило, на кам'яних хрестах викарбовували напис „Памятка свободи 3 мая 1848 р.”.
На місці давнього хреста, що був знесений у роки радянської влади у 1990 р. встановлено новий пам'ятник. Він являє собою латинський хрест із пісковика на триступінчастому постаменті. На табличці викарбувано напис:

„Хрест поставлено
на честь знищення панщини 1848 р.
Зруйнований у 1984 р.
Відбудований у 1990 р.”

Церква Воздвиження Чесного Хреста (пам'ятка архітектури)

Знаходиться на Ринковій площі. Побудована у 1926-1930 роках коштами греко-католицької громади та щедрою допомогою Станіславівського владики Григорія Хомишина. Зводили церкву бригади місцевих майстрів П.Смеричинського й І.Гояна.

Сакральна споруда мурована з цегли на бетонному фундаменті. Отинькована. Хрещата в плані. Між раменами хреста симетрично розташовані низькі, квадратні в плані, рівноширокі з кліросами 4 приміщення. Бабинець, вівтар і кліроси покриті двоскатними бляшаними дахами. Купол утримує масивний 8-гранний барабан із напівциркульними вікнами. Декорована церква розкрепованими карнизами та невеличким фронтоном над головним порталом. Світло потрапляє в храм через півциркульні вікна різної величини.

Будинок дільничної лікарні (пам'ятка архітектури)

Знаходиться на території колишнього середньовічного замку. Тильна стіна споруди є продовженням фортифікаційної стіни твердині. Побудований орієнтовно у 20-30-х роках XX ст. Триповерховий, Г-подібний у плані. Покритий двоскатним дахом. Головним фасадом обернений на територію замку. Вікна його першого поверху мають півциркульні завершення. Центральний вхід акцентує невеликий ґанок-веранда із двоскатним дахом. За розповідями старожилів праве крило добудоване у 1962 р.

Народний дім (пам'ятка архітектури)

Знаходиться на головній вулиці села, неподалік від колишньої Ринкової площі. Побудований у 1926-1927 рр. як просвітницький заклад польської громади. На першому поверсі розміщувалися бібліотека, молочарня, склеп „Кулка рольнічого”, а на другому - молодіжний культурно-освітній осередок із великим залом і читальнею польського „Товариства школи людової”. У роки радянської влади будинок було передано під клуб. В середині 90-х років він став Народним домом.

Будівля прямокутна в плані, двоповерхова, отинькована. Головний фасад акцентований втопленим в глибину будівлі важким портиком, який підтримують 5 колон (2 пристінних) із півциркульним завершенням. Портик обмежує невисока бетонна балюстрада. Поверхи розділювала вузька профільована тяга. Дах двоскатний. Грунтовний ремонт Народного дому проведено у 2003 р.

Школа (пам'ятка архітектури)

Знаходиться між колишнім палацом та Ринковою площею. Побудована у 1930 р. маріямпільським майстром Семеном Заяцем із цегли, випаленої у цегельні М. Босака на Замчиську. Будинок школи прямокутний у плані, двоповерховий, отинькований. Головний фасад акцентують високий фігурний фронтон та необарочний портал центрального входу. Фронтон утримує стінка третього поверху, що влаштований у центральній частині споруди. До елементів декору можна віднести також важкий профільований карниз. З часу будови і дотепер у будинку знаходилася Маріямпільська школа.

Пам'ятний хрест на честь загиблих вояків УПА (пам'ятка історії)

Знаходиться в лісі Діброва, урочищі Божий Видок. Встановлений у 90-х роках XX ст. на честь загиблих підпільників. Ось, як описує бій, в якому вони загинули, у своїй книзі вчитель В. Бода: „30 вересня 1949 р. 5 повстанців були оточені в лісі біля села Маринопіль. Зрадник, який добре знав ліс, відмітив гілками на віддалі 10-15 м криївку, в якій вони знаходилися. На пропозицію „здатися” партизани відмовилися. Після невдалої спроби вирватися з оточення в криївці залунав священий гімн „Ще не вмерла Україна”. Вражені окупанти мовчки слухали спів героїв. Потім пролунали слова „Слава Україні!”, і партизани-герої пострілялися в криївці. Через деякий час більшовики витягнули тіла хлопців, вкинули їх на віз та повезли в район”.

Пам'ятник являє собою високий (близько 5 м) латинський хрест із труб, пофарбований під неокоровану березу. У нижній частині хреста прикріплено табличку з написом:

„На цій ділянці лісу 30. IX. 1949 р.
відбувся бій вояків УПА з ордами
НКВС, у котрому впали за волю України
Славної пам'яті
Коржак Михайло, Стеблинський Михайло, Белей Василь,
Коржак Петро, Остапович Гриць.
Вічна їм пам'ять! Слава Україні! Героям Слава!”

Фігура Матері Божої (пам'ятка історії)

Знаходиться перед Народним домом. Освячено пам'ятку 7 червня 1998 р. до 2000-ліття Різдва Христового стараннями православної громади та пароха о. ігумена Андріяна (Бойко). В 30-х роках на цьому місці стояла скульптура Ісуса Христа, несучого хрест. У 40-х роках ця скульптурна композиція була знищена більшовиками. На її місці встановили бюст Сталіна.

Пам'ятний хрест жертвам голодомору 1932-1933 рр. (пам'ятка історії)

Знаходиться у центральній частині села, біля Народного дому. Споруджений у 1993 р. в пам'ять про жертви голодомору на Україні. Являє собою латинський хрест із залізних труб.

 

 

 

 

Богослужебна капличка святого Яна (пам'ятка історії)

Знаходиться при в'їзді у село. Освячена 19 вересня 1993 р. Раніше тут стояла каплиця, яку зруйнували в роки радянської влади.

 

 

 

 

Богослужебна капличка Преображення Господнього (пам'ятка історії)

Знаходиться у Вовчкові. Побудована і освячена у 1997 р. на місці давньої дерев'яної каплиці. Не виключено, що саме тут стояв середньовічний парафіяльний костьол села Божий Видок.

Пам'ятник односельцям, що загинули в роки Другої світової війни (пам'ятка історії)

Знаходиться у парку. Являє собою обеліск із залізобетону. З двох сторін до нього примикають стели, на мармурових плитах яких зроблено напис та викарбувано прізвища загиблих маріямполян.