На кінці XVIII та на початку XIX століть у містах Галичини відбувалося консолідація деяких ремісничих гілок та спад інших. Цей процес призводив до спеціалізації міст. Галич став містом шевців і кравців, Тисмениця – центром хутряників, Богородчани – містом боднарів, а Бурштин славився своїми різьбярами. Маріямполь в цей час став місцем, де розцвітали будівельні ремесла. Особливо активно розвивалися будівельні та деревообробні цехи в місті. Інший ремісничий галузь, якою володів Маріямполь, був ковальський цех, хоча за кількістю фахівців він був меншим порівняно з іншими містами. Три ковальські майстерні в Маріямполі були досить великими та виробляли значну кількість продукції для свого часу. У XIX столітті серед ремісничих гілок виділявся гонтарський цех, який був найбільшим. Продукція цього цеху вивозилася до різних частин Польщі та Австрії, а гонтові покрівлі, виготовлені в Маріямполі, навіть були представлені на міжнародній виставці у Відні в 1844 році. Майстри-будівельники здобули собі славу завдяки своїй вмілості та робили різноманітні дерев’яні та залізні вироби, які широко використовувалися при спорудженні релігійних, житлових та господарських об’єктів.
У 20-х роках XIX століття в Маріямполі почали розвиватися нові промисли, пов’язані з відкриттям родовищ кременю та алебастру. Сировину вивозили на Нижньовську фабрику і виробляли з неї сувеніри.